НАГОРТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАГОРНУТИ, горну́, го́рнеш, док., перех. Горнучи, збирати в якій-не-будь кількості. Він не міг бачити того пенька, того місця, де за хвилину перед цим стояла його ялинка, і почав нагортати снігу на пеньок (Коцюб., І, 1955, 79); — В нас не люди, а кроти, котрі сидять у норах та нагортають купки землі (Чорн., Визвол. земля, 1959, 47); Настуся нагорнула піску собі на ноги до самих колін (Коп., Подарунок, 1956, 40); // безос. Перед тими, хто ставав навколішки, за мить нагортало кучугури-бархани пилюки (Гончар, І, 1959, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 54.