НАГО́НИЧ, а, ч. Учасник облави, який гонить звіра чи птаха на мисливця; гучок. Коли нагоничі розсипалися цепом і вигуками почали підіймати дичину, Гасан наблизився до падишаха і застиг у шанобливому поклоні (Тулуб, Людолови, II, 1957, 360).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 53.