НАГОМОНІ́ТИ, ню́, ни́ш, док., розм.

1. перех. Розповісти, повідомити багато чого-небудь.

◊ Нагомоні́ти по́вну ха́ту — те саме, що Наговори́ти по́вну ха́ту (по́вні ву́ха) (див. нагово́рювати). [Кость:] Приведе [мати] в школу, роздіне, нагріє, піде учителю нагомонить повну хату (Вас., III, 1960, 171).

2. неперех., на кого. Накричати на кого-небудь, вилаяти когось. Дід Танасій не без того, щоб коли не нагомонів на його, часом і за чуба скубне, а за очі хвалить хлопця (Вас., І, 1959, 268).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 53.

Нагомоні́ти, ню́, ниш, гл.

1) Наговорить много. Нагомонів стільки, що і в три мішки не забереш. Часто въ значеніи: нашумѣть, накричать.

2) — на ко́го. Накричать на кого. Нагомонів добре на свою жінку. Драг. 111.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 477.