НАГОЛО́ШЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до наголоси́ти; // наголо́шено, безос. присудк. сл. Треба давати рішучу відсіч проявам буржуазної ідеології, усім тим, хто стоїть на заваді її [української культури] розвитку.. А разом з тим, як це і в доповіді наголошено, рішучу відсіч давати повинні ми й націоналізмові (Вітч., 5, 1956, 12).

2. у знач. прикм., лінгв. На який падає наголос. Найбільшою чіткістю та виразністю відзначається вимова наголошених голосних (Худ. чит.., 1955, 74).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 52.