НА́ГОЛОВОК, вка, ч.
1. Верхня частина капелюха, картуза, шапки.
2. діал. Заголовок. Я переконався, що найулесливіші похвали доходили до мене від тих, що знають мої твори лише з наголовків і ніколи не читали їх (Ірчан, II, 1958, 459).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 52.