НАГОВО́РЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., НАГОВОРИ́ТИСЯ, ворю́ся, во́ришся, док., розм.
1. Досхочу поговорити. Вона серед ночі встає, І стереже добро своє, І дожидає того світу. Щоб знов на його надивитись, Наговоритись (Шевч., II, 1953, 194); // перев. із запереч. н е. Задовольняти бажання поговорити з ким-небудь. Повні прихильності одна до одної, жінки не могли наговоритися (Горд., II, 1959, 285).
2. тільки недок. Пас. до нагово́рювати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 51.