НАГОВО́РЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до наговори́ти; // у знач. прикм. Який після наговору (у 2 знач.) дістав магічну силу. Знайшла відьма ножа й пірце якесь наговорене (Вовчок, І, 1955, 53).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 51.