НАГНІ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., НАГНІТИ́ТИ, ічу́, і́тиш, док., перех. Давити, тиснути чим-небудь. У хаті зробилось душно, важко, мов стеля вниз опустилася й нагнічувала дівчатам голови (Мирний, II, 1954, 103); Щось ніби дуже важке та загальне нагнітило його, душило безперестанку й не давало ніякого просвітку думкам (Н.-Лев., І, 1956, 567).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 50.

Нагні́чувати, чую, єш, сов. в. нагніти́ти, чу́, тиш, гл. Нажимать, нажать, надавливать, надавить, придавливать, придавить. Повалив мене та ще й коліном нагнітив. Лебед. у. Язик отерп, замерзла мова, мов камінь сердечко нагнів. Мкр. Г. 24.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 477.