НАГЛУМЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., НАГЛУМИ́ТИСЯ, млю́ся, ми́шся; мн.. наглумля́ться; док., з кого — чого, над ким — чим. Кепкуючи, насміхаючись, виражати неповагу, презирство до кого-небудь; знущатися з когось. — Що вона в житті без батька? Перший дурисвіт її одурить, наглумиться, насміється (Гончар, Тронка, 1963, 205); Іде фашист. Не промахнись. Вже близько ворог твій. Він над сестрою наглумивсь (Гонч., Вибр., 1959, 180).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 49.

Наглумля́тися, ля́юся, єшся́, сов. в. наглуми́тися, млю́ся, мишся, гл. Глумиться, наглумиться, насмѣяться. Наглумився з мене, да ще й перед людьми. Г. Барв. 111.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 476.