НА́ГЛО. Присл. до на́глий 1, 2. Максим успокоювався, не кричав уже та нагло задержав коні (Стеф., І, 1949, 204); 3 морських просторів нагло налетів поривистий вітер (Збан., Сеспель, 1961, 5); Грицько Вересай помер нагло (Бурл., О. Вересай, 1959, 8); — Скажи, коню, до кого це Ви так нагло гнались? (Шевч., II, 1953, 331).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 49.

На́гло нар.

1) Скоро, быстро.

2) Внезапно. Бодай нагло зслиз. Ном. № 3781. Нагло вме́рти. Скоропостижно умереть. Ум. Нагле́нько. Дякуємо попонькові: нагленько нас одправив. Гол. IV. 439.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 476.