НА́ГЛИЙ, а, е,
1. Який наступає чи відбувається раптово, несподівано, непередбачене. Садівник і Маланка стояли хвилю мов остовпілі, не розуміючи, що має значити сей наглий викрик (Фр., VII, 1951, 174); Не любив він носить телеграм, як не люблять їх одержувати прості люди, боячись наглого нещастя (Довж., І, 1958, 418).
На́гла смерть — раптова, несподівана смерть. Нагла смерть Лебеденка зробила на Миколу тяжке враження (Гжицький, Вел. надії, 1963, 302).
2. розм. Який відбувається надто швидко, несподівано і напружено. На валах стояли гармати і гаківниці, щоб відбивати наглі напади ворогів (Тулуб, Людолови, І, 1957, 402); На двохсотому кілометрі чимале з’єднання подільських і бессарабських партизанів у взаємодії з місцевими повстанцями.. наглим ударом захопили станцію Вапнярку (Смолич, V, 1959, 618).
3. діал. Невідкладний, негайний; терміновий. [Мартіан:] Я не вечеряю. А ще до того роботу наглу маю (Л. Укр., III, 1952, 311); Мотря випростовується на весь зріст і каже тремтливим, хоч таким непевним голосом: — Справа нагла, пане докторе… (Вільде, На порозі, 1955, 27).
На́гла потре́ба — життєво необхідна, нагальна потреба. Якби не така нагла потреба, то ні за що б не сіла я тепер до писання (Л. Укр., V, 1956, 150); Поясненням таким розчарував я вас, ласкавий мій читачу, Тож пояснити все потребу наглу бачу (Рильський, II, 1946, 181).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 48.