НАГА́НА, и, ж., діал.
1. Догана. Староста не допустив його до слова, а вичитав йому.. нагану (Фр., VIII, 1952, 93); Хоч він був слухняний і робив все, що хто не казав би, все-таки не обійшлося без нагани й кари (Кобр., Вибр., 1954, 201).
2. Докір, осуд.
◊ Нага́ну дава́ти (да́ти) кому — засуджувати чиї-небудь дії, вчинки. Тобі нагани не дадуть, ти сам багатий (Вовчок, І, 1955, 191).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 46.