НАГА́ДУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., НАГА́ДАТИСЯ, а́юся, а́єшся, док. 1. розм. Відновлятися у пам’яті; пригадуватися. Знов мені нагадалася небіжка неня (Март., Тв., 1954, 203); Йому нагадалася Катруся з сльозами в очах (Кобр., Вибр., 1954, 131).

2. тільки док., розм. Прийняти рішення після деякого роздуму, вагання; надуматися. Нагадався за сім миль, Назад подивився, А у коня, як на сміх, Лиш перед лишився (Рудан., Переслів’я, 1958, 7); [Панько:] Е, моя дитино, а що, як Гнат за ті два роки інакше нагадається і іншу візьме? (Фр., IX, 1952, 349).

3. тільки док., діал. Розміркувати, поміркувати. — Олександре, добре нагадайся. Щоб не було каяття запізно! (Фр., XII, 1953, 334).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 45.

Нага́дуватися, дуюся, єшся, сов. в. нагада́тися, да́юся, єшся, гл. Вспоминаться, вспомниться, припоминаться, припомниться. Йому нагадалося. Ему пришло въ голову. Нагадалось вражій бабі молодою бути. Н. п.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 475.