НАВІ́ЯНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до наві́яти 2 — 5. Ломаччя, каміння і навіяне від давніх-давен листя загороджувало, бачилось, усякий приступ до природної твердині (Фр., VI, 1951, 17); Перед очима ще жили й змінювались картини, навіяні піснею (Кучер, Трудна любов, 1960, 353).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 35.