НАВІ́ТРЯНИЙ, а, е. Обернений туди, звідки віє вітер. Почалося з того, що бійця, який сидів з навітряного боку, зненацька обдало з ніг до голови водою (Гончар, Південь, 1951, 39); Навітряний схил барханів завжди положистий (Курс заг. геол., 1947, 90).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 34.