НАВІДРУ́Б, присл., рідко. Те саме, що навідрі́з. Закінчивши медінститут, він навідруб одмовився від усього, що пропонував йому батько, і поїхав у Донбас (Шовк., Людина.., 1962, 58); У сорок першому році Дунай навідруб одмовився їхати в евакуацію зі своїм ФЗУ (Мур., Жила.. вдова, 1960, 4).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 33.