Навте́к, навте́ки, навтікача́, навті́ки, нар. Убѣгая, убѣгать. Ми до його, а він зразу від нас на толоку навтек, та й не знайшли. Новомоск. у. А він навтеки. Черниг. г. Він через тин так і перескочив та навтікача. Рудч. Ск. II. 152. Як кажуть — підібравши клунки, а ну! чим тьху навтіки драть. Котл. Ен. VI. 83.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 474.