НА́ВСТРІЧ, присл., розм. Те саме, що назустріч. Далекий партизанський ліс швидко-прешвидко наближався, наче й сам він тепер ішов навстріч (Ю. Янов., І, 1954, 105); І ждав когось я, вибігши навстріч, І старші з мене трошки кепкували (Рильський, II, 1960, 134); Іду шляхом, — боюсь так, що й сказати не можна! Раденька вже, як хто навстріч мені береться (Вовчок, І, 1955, 8); Василик біг якраз навстріч Орлюкові (Довж., І, 1958, 391).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 42.

На́встріч нар.

1) Навстрѣчу. Гаду, гаду, а він навстріч. Ном. № 5769.

2) При первой встрѣчѣ, съ перваго раза, по первому впечатлѣнію. Єсть у нас сестронька Маруся, шлеться до неї зі Львова воєвода. Вона його навстріч не злюбила, забачивши його, ворітечка замкнула. Шлеться до неї Степаночко єї: вона його навстріч полюбила, забачивши його, ворітечка одчинила. Рк. Макс.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 474.