НАВСПРА́ВЖКИ, присл.
1. По-справжньому; як слід. До роботи ще навсправжки не бралась, була втомлена з дороги і листів мала багато писати (Л. Укр., V, 1950, 421); Зажурилася тоді Горпина, навсправжки занепокоїлася (Л. Янов., І, 1959, 338).
2. розм. Серйозно, не в жарт. [Андрій:] Слухай! Ти навсправжки чи аби бовкати язиком? Кажеш щось про дочку!.. (Кроп., III, 1959, 144); Хлопчик стояв і соромливо осміхався, угадуючи, чи навсправжки, чи в жарт говорить до нього суворий Журба (Вас., II, 1959, 197).
3. розм. Насправді, дійсно. Стіни, стеля, долівка закрутилися, заходили ходором, мов хто навсправжки крутив їх (Мирний, І, 1954, 325); Все, що накреслить [тато], потім будується навсправжки (Донч., V, 1957, 88).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 42.