НАВСПА́К, присл., діал. Назад, у зворотному напрямі. [Служебка:] Чи світ навспак поверне? Шкляна гора розтане? Схаменись! Вона ж не з льоду, — з чистого кришталю! (Л. Укр., II, 1951, 200); Життя — дивовижна ріка, що котить хвилі навспак, від гирла до істоку [до початку] (Нерв., Невигадане життя, 1958, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 42.