НА́ВСКІ́С, присл. Не прямо, а під кутом до чого-небудь; по діагоналі. Щоб вода якого не звалила з ніг, козаки почіплялися за руки і йшли навскіс до другого берега (Мак., Вибр., 1956, 437); Черкашин.. розгорнув [папірець] і ще раз прочитав кілька похапливих слів, написаних навскіс олівцем (Дмит., Розлука, 1957, 8); Матвій підіймає голову і швидко знаходить в небі трьох лебедів, які, не махаючи крильми, навскіс опускаються на плесо (Стельмах, Хліб.., 1959, 465).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 42.