НАВРА́ТЛИВО, розм. Присл. до навра́тливий. Мрії ворушились серед мертвої тиші завзятущо, настирливо, навратливо (Н.-Лев., IV, 1956, 256); Він увійшов під арку [моста], де не так навратливо рвав вітер (Мик., II, 1957, 86).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 41.