НАВРА́ТИТИСЯ, а́чуся, а́тишся, док., розм.

1. Пристати до кого-небудь, вимагаючи чи добиваючись чогось. Навративсь, як собака.

2. Задумати, вирішити що-небудь зробити. [Настя:] І люблю ж я тебе [Хомо] за твій характер… Вже як навратишся на що, ніхто тебе не зіб’є на своє (К.-Карий, II, 1960, 182); Гриць навратився не доторкатись до страви (Добр., Ол. солдатики, 1961, 75).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 41.

Навра́титися, чуся, тишся, гл.

1) Пристать, привязаться. Навративсь, як собака. Мнж. 186.

2) Упереться, заупрямиться. Як навративсь та й навративсь: не оддає та й не оддає грошей. Мнж. 186.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 473.