Про УКРЛІТ.ORG

навпіл

НА́ВПІ́Л, присл.

1. На дві приблизно рівні частини; пополам. Тарас вийняв свіжий огірочок, розломив навпіл, пригостив і Льошку (Мокр., Острів.., 1961, 58); Місто лежало більше внизу між двома похилими горами, поділене навпіл вузенькою річкою (Ткач, Черг. завдання, 1951, 131); // Порівну, в однаковій кількості. Вони ділили й ділять все навпіл. Все, що буває на солдатській службі (Дмит., Вітчизна, 1948, 116).

Згина́тися (зігну́тися) на́впіл — дуже згинатися (про поставу людини); Се́рце рве́ться (розрива́ється) на́впіл у кого — хто-небудь дуже переживає, тяжко страждає. І серце в нього рветься навпіл. І мислі його — полова (Перв., З глибини, 1956, 331).

2. з чим. Пополам з чим-небудь; з домішкою чогось; наполовину. На бурому, навпіл з пашею, снопі полуднує Мокрина Карпець (Стельмах, На .. землі, 1949, 55); Хліб! Який це хліб? Тамара вкусила і виплюнула. Сухий, колючий він, в’їдається в ясна. Придивиласяякесь борошно.. навпіл з тирсою (Хижняк, Тамара, 1959, 181).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 40.

вгору