НАВПО́ЧІПКИ, НАПО́ЧІПКИ, присл. Зігнувши ноги в колінах і тримаючись на пальцях ніг. Жандарми сіли по обидва боки вагона навпочіпки і мовчазно дивились на підлогу (Досв., Вибр., 1959, 179); Мусій аж засичав, коли вчитель, присівши навпочіпки, стягав з пораненої ноги чобіт (Речм., Весн. грози, 1961, 25); Він в тій хвилі побачив Ланталаху, що сидів напочіпки на краєчку даху (Фр., II, 1950, 260).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 41.