НАВПО́МАЦКИ, присл. За допомогою дотику, не бачачи нічого; обмацуючи. Онися.. встала, навпомацки дійшла до скрині, полапки вийняла з скрині стару сорочку й подала Мельхиседекові (Н.-Лев., III, 1956, 118); Маруся навпомацки перев’язувала йому білою полотниною ногу (Панч, І, 1956, 530); // перен. Не маючи точних знань, даних; наосліп, навмання. [Кіндрат Антонович:] Ми, як ті сліпі оводи, живемо навпомацки (Кроп., II, 1958, 249); — Без широкої освіти в житті доводиться йти навпомацки, як тому, що грає в піжмурки з зав’язаними очима (Добр., Тече річка.., 1961, 99).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 41.