НАВПЕРЕ́ЙМИ, присл.
1. Перетинаючи що-небудь (дорогу, стежку і т. ін.), виходячи назустріч. Михалчевський вхопив шапку, кинувся на бокові двері.. і протовпився надвір, щоб зайти навперейми і подивитись на ту гарну молодицю (Н.-Лев., II, 1956, 128); На крик з депо вибігли люди в чорній засмальцьованій одежі і подались навперейми (Юхвід, Оля, 1959, 285); // у знач. прийм., з дав. в. Уживається при позначенні напрямку, що перетинає що-небудь, чийсь шлях. Грицько присів, знайшов крижину й кинувся зразу навперейми собаці (Вас., І, 1959, 163); Кармелюк схопив дерев’яні відра і пішов навперейми Діброві (Кучер, Пов. і опов., 1949, 56).
2. розм. Те саме, що наперебі́й. Усі навперейми кликали його до себе в гості (Кач., Вибр., 1953, 184); Здивувалися всі, замилувалися роботою і навперейми вихваляли винахідника (Тулуб, Людолови, І, 1957, 364).
3. розм. Те саме, що наперего́ни. Тяглися з землі молоді парості, тонкі та гнучкі, чекаючи простору та сонячного світу, щоб і собі убратися в силу і буйнути навперейми з своїми дідами (Мирний, III, 1954, 293); Почувалося, що він романтично закоханий у швидку їзду, ладен мчати з вітрами навперейми (Минко, Повна чаша, 1950, 6).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 40.