НАВО́ДЧИК, а, ч.

1. Боєць, який наводить гармату і т. ін. на ціль. Чудовий-таки наводчик був Семен, Гончаренко! — рідко який снаряд не попадав у ціль (Головко, І, 1957, 288); Наводчики розуміють мене; беруть прямий приціл (Сміл., Сад, 1952, 90).

2. Той, хто займається наведенням чого-небудь. Наводчик переправ; Наводчик прожекторів.

3. рідко. Той, хто наводить (у 1 знач.) кого-небудь на щось. Ота бідняцька голота добровільно зголошувалась у наводчики російським солдатам. Показувала їм таємні схови, де багаті газди переховували вгодованих.. свиней (Вільде, Сестри.., 1958, 19).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 39.