НАВМИ́СНЕ, НАУМИ́СНЕ, присл. Те саме, що навми́сно, науми́сно. Навмисне ми ніколи не шукали собі веселощів, ми їх одкладали надалі (Вас., II, 1959, 85); [Василь:] А Степанида хитра! Як тільки зустрінеться, то, мов наумисне, моргає на мене (Кроп., II, 1958, 116); Ішла [Олена] побіч нього, навмисне мовчазна, з похнюпленою головою (Вільде, Сестри.., 1958, 11); Мама, як навмисне, повільно одягається і, здається Галі, надто повільно йде (Ів., Таємниця, 1959, 10).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 37.