НАВКУ́ЧИТИСЯ, читься, док., безос., діал. Надокучити, набриднути. Як то буває між людьми: один світа звидить, аж йому навкучиться, а другий сидить та й сидить у своїм гнізді (Мак., Вибр., 1954, 98); Іде [Стефан] та йде, аж йому навкучилось (Ков., Світ.., 1960, 137).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 37.