НАВКО́ЛИШНІЙ, я, є. Який оточує кого-, що-небудь, розташований навколо або поблизу когось, чогось. З навколишніх сіл вузькими польовими дорогами тягнуться і тягнуться до шосе селяни (Гончар, III, 1959, 443); Арсен байдужим і втомленим поглядом дивився на навколишній світ (Дмит., Розлука, 1957, 6); // у знач. ім. навко́лишнє., нього, с. Те, що оточує кого-небудь, розміщене навколо. Тепер, наче заспокоївшись, він обвів очима навколишнє (Рибак, Зброя.., 1943, 47); Мов крізь сон доходило до мене навколишнє (Збан., Любов, 1957, 82).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 36.