НА́ВИЧКА, и, ж. Схильність чи потреба діяти, вести себе певним чином; звичка. Мав [Гриць] навичку щонеділі впитися (Март., Тв., 1954, 58); Початкуючі диригенти вправляються в тактуванні перед дзеркалом, щоб вчасно збутися лихих навичок та негарних манір (Осн.. диригув., 1960, 191); // Уміння, набуте вправами, досвідом; навик. На ударних комсомольських будовах десятки тисяч юнаків і дівчат проходять хорошу школу виховання, вчаться переборювати труднощі, набувають навички господарювання (Ком. Укр., 5, 1963, 19); Робота на фрезерному верстаті вимагала не лише практичних навичок, але й певних теоретичних знань (Ткач, Арена, 1960, 208).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 32.