НАВИ́ТЯЖКУ, присл. Прямо, витягнувши руки по швах. Ввіходить [жандарм] і стає навитяжку (Л. Укр., IV, 1954, 237); Сполоханий вартовий прокинувся, став навитяжку, жмурячись від світла (Цюпа, Назустріч.., 1958, 194); Ауер рівно, навитяжку, сидів у кріслі, неначе виструнчився перед начальством (Хижняк, Тамара, 1959, 106).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 32.