НАВИ́ЛІТ, присл. Наскрізь, так, щоб куля вийшла назовні. Куля роздробила начальнику штабу кістку і вийшла навиліт, розшматувавши при виході литку (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 795); Кашкет солдатський, знаменитий. Навиліт кулями пробитий (Шер., Дорога.., 1957, 121).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 31.