НАВЕ́РНЕНИЙ, НАВЕ́РНУТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до наверну́ти; // у знач. прикм. Навернений грішник, блудний син, загублений баран, лежав тихо, недвижно на помості (Фр., І, 1955, 183); [Петерсон:] Буде значно краще, коли він повернеться.. живий, цілий, непошкоджепий і .. навернений (Галан, І, 1960, 438); // у знач. ім. наве́рнений, ного, ч. Той, хто змінив віросповідання. До всякого наверненого треба ставитися поблажливо (Тулуб, Людолови, І, 1957, 103).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 27.

Наве́рнений, а, е.

1) Обращенный, повороченный.

2) Наваленый. Прийшов, аж там змій камнем навернений. Рудч. Ск. І. 86.

3) Обращенный (въ вѣру). Баба також, як і вона, відьма, а дочка ше не навернена. Мнж. 138.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 468.