НАВЕРЕЩА́ТИ, щу́, щи́ш, док., перех., розм. Наговорити, накричати чого-небудь верескливим голосом. Приїхав чоловік: налаяв, накричав, Наверещав (Бор., Тв., 1957, 167); // перех. Співаючи або розмовляючи верескливим голосом, негативно вплинути на що-небудь. — Коли б уже, Ганю, ти швидше йшла собі заміж! — сказав батько, сміючись. — Так накричали, наверещали мені вуха своїми піснями, аж в голові гуде (Н.-Лев., І, 1956, 138).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 27.