НАВЕ́РГА́ТИ, ве́рга́ю, ве́рга́єш, док., перех., розм. Те саме, що наки́дати. Хоч побити ми можем тебе, каміняччя навергавши силу, але ж тим тільки вищу тоб і і міцнішу насиплем могилу (Л. Укр., І, 1951, 390); * Образно. То ж і хата його осміхається вікнами до сонця. І хлів, і повітка — його. Диви, навергав Василь однією рукою! (Мушк., Серце.., 1962, 8).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 27.