НАВА́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., НАВАРИ́ТИ, варю́, ва́риш, док., перех. і без додатка.
1. Варячи, готувати яку-небудь кількість їжі. — Ти мені [жінко] там не дуже напікай та наварюй! Я тобі на це й грошей не дам (Н.-Лев., І, 1956, 140); — Навариш завтра мамалиги? Я кукурузи принесу (Шевч., І, 1951, 369); — За здоров’я мого брата коваля, що пригрів мене, і за його милу дружину, що наварила нам оцих страв! (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 35).
2. Виготовляти варінням яку-небудь кількість сталі. Наварити сталі.
3. Подовжувати який-небудь металевий виріб, приварюючи до нього шматок металу. Робочі органи культиваторів наварюють сормайтом (Рад. Укр., 26. IV 1961, 2); Туди до нього чи то підкувати коня, чи наварити леміш.. ішли й ішли люди (Скл., Святослав, 1959, 95); // Приробляти зварюванням; приварювати. Цим шлангом під тисненням шести атмосфер піде повітря, розбризкає, видме геть залишки металу і шлаку, і тільки тоді можна буде наварити свіжий магнезит на під і залатати цю прокляту вибоїну (Собко, Біле полум’я, 1952, 11).
◊ Навари́ти гу́лю (пру́га і т. ін.) — ударами викликати якісь хворобливі явища у кого-небудь. У нього був такий вигляд, ніби йому щойно у кабінеті [директора заводу] наварили гулю (Баш, Надія, 1960, 98); Його рана в плече була дуже незначною: так собі вшкрябнуло, пруга наварило та й усе (Ле, Вибр., 1939, 69); Навари́ти ка́ші (пи́ва) — наробити, натворити чого-небудь небажаного, неприємного. — Ти чого тут? — призро глянувши на Василя, спитав він. — А твоє яке діло? — Наварив, кажеш, каші! (Мирний, IV, 1955, 198); Одні лише співчували йому пошепки, озираючись, щоб ніхто їх не почув. Другі уникали розмови з ним. Мовляв, сам наварив каші, сам і їж (Ткач, Арена, 1960, 170); — Ми тепер самі дамо з верховодами раду. Та й люди наші наварили спочатку пива, а тепер і від шуму відмовляються (Стельмах, Хліб.., 1959, 650).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 26.