НАВА́ЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., НАВАЛИ́ТИСЯ, валю́ся, ва́лишся, док.

1. Налягаючи, тиснути своєю вагою. Ті, що стояли далі, витягали шиї та навалювались на других, щоб було видніше (Коцюб., І, 1955, 276); [Орлюк:] Коли мене ранили, я навалювався на тебе всією вагою, і ти тягла мене з поля бою (Довж., І, 1958, 373); Усією вагою Друзь навалився на кийок (Шовк., Людина.., 1962, 210); Кінь навалився на одну оглоблю та й переломив її (Україна.., І, 1960, 96); * Образно. Нічого вже не можна зрозуміти, — сон навалюється, м’який, волохатий (Собко, Стадіон, 1954, 209); Засмученим поглядом стежив [Гриць] за Улькою, на яку навалилось тяжке, непоправне лихо (Добр., Ол. солдатики, 1961, 130).

2. розм. Швидко і несамовито нападати. Валківські козаки охороняли межу від нашестя хижих тварин. Татари навалювалися з півдня, пробираючись мурав-ським шляхом (Минко, Моя Минківка, 1962, 5); Два полки Косінського з гетьманом на чолі вихопилися з-за горба і навалилися на черкасців з флангу (Ле, Наливайко, 1957, 93); Образно. Фашизм навалився на нашу країну з страшенною силою і жорстокістю, анітрохи не приховуючи своїх планів (Довж., III, 1960, 50).

3. розм. Падати, сипати у великій кількості. Навалившись важкими, вологими пластами, прим’яв [сніг] до землі кущі і пригнув, розкошлатив гілля дерев (Коз., Сальвія, 1959, 149).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 24.