НАВА́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до навали́ти 1, 2, 4. Я мусив обминати цілі гори різнородного грузу, балок, вапна і каміння, що навалені тут серед вулиць (Коцюб., II, 1955, 402); Траншея являла жахливе видовище. Це була якась суміш глини, кривавого лахміття і навалених в різних позах людських трупів (Гончар, III, 1959, 61); // у знач. прикм. Обійшов [Курбала] бурт наваленої руди і, оглядаючи місцевість, попростував до гори (Досв., Вибр., 1959, 201); // нава́лено, безос. присуди. сл. В кожнім льоху навалено було стільки бочок і барил, що трудно було й повернутися (Стар., Облога.., 1961, 78); На канапі купою навалено мерзлої білизни (Головко, II, 1957, 563).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 23.