НАВА́Л, у, ч.
1. Дія за знач. навали́ти, нава́лювати 1, 2, 4. Грубі камінні брили стирчать серед водопаду, покриті білою піною, і видержують сотні літ навал фаль [хвиль] (Фр., VIII, 1952, 194).
2. Нагромадження чого-небудь у великій кількості; купа, куча. О, він проб’є навали крижані, Обійде льодові пливучі гори!.. (Руд., Ленінградці, 1948, 6); * Образно. Звучали трембіти в небеса, горіли свічі, голосили жінки, а серед навалу всіх тих звуків, мов труба, гримів дикий голос Юраша (Хотк., II, 1966, 262).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 23.