Про УКРЛІТ.ORG

наважувати

НАВА́ЖУВАТИ, ую, уєш, недок., НАВА́ЖИТИ, жу, жиш, док., перех.

1. розм., рідко. Зважувати, відважувати велику кількість чого-небудь.

2. діал. Накладати, навантажувати велику кількість чого-небудь. Наважили чумаченьки та три вози солі (Чуб., V, 1874, 1037).

3. діал. Навалюючись, лягаючи на кого-, що-небудь, тиснути своєю вагою. Не наважуй дуже на цей бік, а то перекинеш (Сл. Гр.).

4. наст., розм. Після розмірковування, роздумування вирішувати що-небудь. Після празника то і то наважував робить — от і наробивсь (Мирний, V, 1955, 347); Поїхав [Іван] через ліс. Ніщо інше, як тільки мав гадку забити в лісі панотця. Видко, діло наважив іще дома (Март., Тв., 1954, 222); Злодії й наважили тих коней випрягти, та вкрасти (Україна.., II, 1960, 168).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 22.

Нава́жувати, жую, єш, сов. в. нава́жити, жу, жиш, гл.

1) Взвѣшивать, взвѣсить. Наважили чумаченьки та три вози соли. Чуб. V. 1037.

2) Налегать, налечь. А як наважу, двері виважу. Гол. І. 147. Не наважуй дуже на цей бік, а то перекинеш. Кіев. г.

3) Рѣшать, рѣшить. Майорша здавна вже наважила такому не суперечити. Г. Барв. 335. Наважили злі вороги утопити мою душу. Н. п. Коли вже ти (вовк) наважив мене їсти, то починай мене з хвоста. Рудч. Ск. І. 1.

4) Научать, научить, наставлять, наставить. Другого дня пішли панам поклонитись… Пани такі якісь сердиті; а горді — аж надимаються. «Будь покірна» — наважують, — «та до роботи панської щира». МВ. І. 43.

5) — руку. Набивать, набить руку, пріучаться пріучиться. Тільки наважиш руку до якої роботи (на заводі), а він тебе взяв та й на друге місце переставив, — от знов починай наважувати руку. Кіев. г.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 466.

вгору