НАВ’ЯЗУВАННЯ, я, с. Дія за знач. нав’я́зувати 1, 3. Щось було привабливе і в його манері розмовляти з людьми — спокійно, без нав’язування власної думки (М. Ол., Леся, 1960, 194); Соціалізм, як найсправедливіший у світі лад, несумісний з насильственим нав’язуванням його іззовні (Ком. Укр., 9, 1963, 13).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 45.