НАВ’ЮЧУ́ВАТИ, ую, уєш, недок., НАВ’Ю́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех. Навантажувати кого-, що-небудь поклажею, в’юками. Нав’ючують [інженер-механік і мічман] на спину Рязанова два свинцеві вантажі, чіпляють балони з киснем, закріплюють кисневий мішок (Логв., Давні рани, 1961, 43); Галя призналась, що справді недавно плакала, бо в неї вийшла незлагода із свекрухою, яка сьогодні нав’ючила її корзинами та посилала торгувати, а їй соромно було… (Гончар, Тронка 1963 295).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 44.