НА́БІЛО, присл. Начисто, остаточно. Сам управляющий [управитель] поспіхом переписував конторські книги набіло та, знаючи добре, чия кішка сало з’їла, заздалегідь збирався тікати (Дн. Чайка, Тв., 1960, 65); Волокно [льону] на колесах Санталова обробляється начорно і набіло [при тіпанні] (Техн. культ., 1956, 119).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 17.