НАБІ́ГЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до набі́гти 1, 2, 4, 8 — 10. З стежки він звернув — усі рушили слідом за ним.., ступаючи інколи в воду і замокаючи до колін у набіглій хвилі прибою (Смолич, Світанок.., 1953, 28); Стара Ганна, випроставшись та глибоко зітхнувши, .. посміхнулася крізь набіглі на очі сльози… (Коз., Гарячі руки, 1960, 128).

Набі́глий кро́в’ю — налитий кров’ю. Ті, що йшли.. виглядали, як виняті з окропу, з набіглими кров’ю очима і осмаленими та червоними лицями (Фр., III, 1950, 187).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 16.