НАБУ́ХАТИ, аю, аєш, док., перех., розм.
1. Накласти, накидати, налити і т. ін. багато чого-небудь. Набухали дров у піч.
2. Набити кого-небудь, нанести удари комусь. Набухали кулаками по спині.
НАБУХА́ТИ, а́є, недок., НАБУ́ХНУТИ, не; мин. ч. набу́х, ла, ло; док.
1. Збільшуватися в об’ємі, розпухати (від припливу крові, молока і т. ін.). — Говори! — наказує дід, і Максим бачить, що на його шиї набухають грубі, покривлені жили (Стельмах, І, 1962, 241).
2. Збільшуватися від наповнення у процесі росту соками, поживними речовинами. Лагідно пригрівало сонце, набухали, починали зеленіти бруньки на деревах (Ряб., Жайворонки, 1957, 214); Вже в полі чорніли бугри, набух чорнолоз (Горд., II, 1959, 25).
3. Насичуючись вологою, розширюватися, збільшуватися в об’ємі. При насиченні водою глина дуже набухає, стає пластичною і липкою, при висиханні дає усадку, а поверхня її розтріскується (Довідник сіль. будівельника, 1956, 31); При запарюванні солома набухає й добре розм’якшується (Рад. Укр., 12.11 1964, 1).
4. перен. Переповнюватися чим-небудь. Вузькі очі Хвоста набухли гнівом (Стельмах, Хліб.., 1959, 341); Річка уже набухає по-весняному, талі води плесами розіллялися поверх криги (Гончар, Партиз. іскра, 1958, 119).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 22.