НАБУВА́Ч, а́, ч. Той, хто набуває, купує що-небудь. Процес нагромадження глитаями грошей і землі як капіталу, процес перетворення куркуля на великого хижака-набувача, а далі і на землевласника-капіталіста найкраще відтворений у комедіях [І. Карпенка-Карого] "Сто тисяч" і "Хазяїн" (Іст. укр. літ., І, 1954, 455); Державні установи і підприємства можуть витребувати від усякого набувача належне їм майно, незаконно відчужене будь-яким способом (Цив. кодекс УРСР, 1950, 14).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 21.