НАБРО́ЇТИ, о́ю, о́їш, док., розм. Наробити чогось неприємного, шкоди; нашкодити. Як залицявся [Хапко] до Пушкаренкової Метрі, то у два тижні такого наброїв, набрехав, наремствував, налихословив, нашкодив, що доброму чоловіку на цілий би довгий вік удостачу (Вовчок, Вибр., 1937, 297); Дощ таки наброїв нам: ціла верства снопів підмокла (Кач., II, 1958, 133).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 20.

Набро́їти, ро́ю, їш, гл. Накуралесить, надѣлать глупостей. Тепер же на мене звертає, сама наброївши біди. Котл. Ен. VI. 13.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 465.