НАБРЕХА́ТИСЯ, ешу́ся, е́шешся, док.

1. розм. Досхочу, багато побрехати (про людей). Оттак зависливії [заздрісні] люди (вони є всюди!): Якщо завидно їм — куди! Брехати, мов собаки, стануть… А ти собі іди та йди: Набрешуться та й перестануть (Гл., Вибр., 1957, 47).

2. Досхочу, багато погавкати (про собак).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 19.

Набреха́тися, шу́ся, шешся, гл.

1) Наговорить лжи. Хотя й душа невинная, люде набрешуться. Гол. І. 261.

2) Налаяться (о собакѣ).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 465.